26 квітня виповнюється 85 років від дня народження нашого знаного краянина Ігора Нижника

Цього року, 26 квітня,виповнюється 85 років від дня народження нашого знаного краянина Ігора Нижника – талановитого митця, який все своє життя стояв на сторожі українського слова.
Ігор Йосипович Нижник – поет, письменник, Член Національної Спілки письменників України, лауреат літературного конкурсу імені Мирона Утриска. Народився 26 квітня 1935 р. у с. Добрівляни Дрогобицького району Львівської області. Закінчив місцеву школу, Дрогобицьке музичне училище. Навчався на філологічному факультеті Дрогобицького державного педагогічного інституту. Працював викладачем у Бориславській музичній школі (нині — Бориславська школа мистецтв). Деякий час очолював міський відділ культури. Перші літературні кроки Ігор Нижник робив на сторінках газети «Нафтовик Борислава». Багато років очолював Бориславське літературне об’єднання ім. СтефанаКоваліва.
Особливістю творчої спадщини Ігоря Нижника є надзвичайне розмаїття тематики, глибоке знання різних проблем, володіння великим обсягом інформації та вміння подати її у простій, доступній і лаконічній формі. Звичайно, автор таких творів повинен мати великий талант, напрочуд широкий світогляд, енциклопедичні знання, бажання постійного пошуку.
До творчого доробку автора увійшли поетичні збірки: «Нива», «Живиця», «Місячне коло», «Оновлення», «Коріння гір», «Вічний рух», «Сійся-родися», «Право на сльозу», «Білі вівці на Чорній горі», «Корона», «Рубаї», «Ліра», «Дзвін»; прозові твори: повість «Бескиди»; повість «Доброслав»; повість «Галайда»; роман «Хліб і кров» ;роман «Чорний легінь»; дилогія «Легенди гір».
Помер Ігор Йосипович 28 вересня 2013 року. Поет заповів поховати себе у місті Бориславі на Тустановецькому кладовищі, поряд з могилою сина Олега.
На день смерті Ігоря Нижника автор Микола Турківський створив вірша «Осиротіло Прикарпаття»
Журбу принесли хмари в гори, -
Осиротіло Прикарпаття!
Усіх, мов камінь, тисне горе:
Хоронимо митця ми, браття.
Хоронимо любов до слова,
Яка була у віршах, в прозі…
І в кожного понурі брови,
В очах – печальні сльози.
Немає Легіня… Поета,
Що так у рубаях кохався…
Немов той князь, був у сонетах,
Із їхніми «вінками» знався.
Важке прощання для родини.
Лежать в краю у ріднім буде…
У Бориславі, біля сина, -
Так заповів поет наш, люди.
І хоч він жив давно в столиці
/В свій час розпорядилась доля…/
Йому яскріли тут зірниці,
Й цього не забував ніколи.
Він – син Карпат! З орлиним летом…
Він обходив не раз ці гори.
Хоронимо творця-поета,
Та будуть жити вічно твори!