Вас вітає гостинне, багате своїми традиціями та історією село Добрівляни.

 Село розміщене на двох пагорбах, що густо, мов обліплені, вкриті хатами в садах.

Посередині - широка і довга–довга толока, що кінця її не видно. Пагорб, що наліво – і ширший, і довший, а той, що з права – нижчий та коротший.  

   Через усе село, обросла кучерявими вербами, десятками закрутів в’ється річка Трудниця. Вона несе свої води так повільно, що хіба листок, що впаде на плесо, обірваний вітром, покаже, куди вона тече.

Як зазначає у своїх спогадах Володимир Чапельський, «Люди в Добрівлянах славні. Високі на зріст, вони в цілому повіті найвищі, що й хлопи між ними і на два метри бувають. Славляться розумом, ясним, веселим поглядом очей та добротою. Гризуться, що правда, між собою, як люди скрізь, та не волочуться по судах, як другі і до грішного не доводять.   До всього цікаві, хочуть знати, що діється в світі, як люди водяться за чуби з бідою, а за правду вони стають цілою громадою, усі до одного».  

       Існує давня легенда, яка пояснює назву села.

Добрівлянці розповідають, що колись на одному із пагорбів, що розміщений між Добрівлянами і сусіднім селом Дорожовом було місто. Називали його Теренці або Черенці. Місто збудоване ще за часів князя Данила Романовича. Мирне життя міста було перерване у 1241 році навалою монголо-татар. Жителі міста, побачивши орду, залишили домівки і втекли до лісу. Розгнівані монголи спалили Теренці дотла. Городяни збудували нове поселення, але не на місці згарища, а трохи далі, в дубовому лісі, діброві. Можливо і назва Добрівляни походить від слова «діброва» - «лани на місці діброви»  
      Часто назву села пов’язують із тим, що навколо є родючі землі, тобто, добрі  лани.   А оскільки добрівлянці
здавна вирощували льон і родив він на цих ланах добре, то назву села пов’язують ще із словосполученням добрі льони («ляни»).  
     Як і в кожної людини, у кожного з поселень є своя зоря долі!
Для нашого села вона спалахнула ще у І-ій половині ХІVст., коли ще таким близьким було відлуння громів доби князя Данила.
   Перша письмова згадка про Добрівляни датується 1392 роком .
Саме цього року король Володислав Ягайло, перебуваючи в Дрогобичі заклав на місці колишнього оборонного замку
парафіяльний костьол і надав йому село Добрівляни. В 1505р. король Олександр дозволив костьолові будувати дороги і мости в Добрівлянах і збирати з них копилове. Ці відомості знаходимо в рукописному Описі Дрогобича,  складеному Феліксом Сардинським, який був не тільки священником але й географом, істориком, публіцистом.  
      Толока не просто розділяє село на дві частини. Вона ще й ділить його на «польську» і «руську» сторону.
Польське населення оселилось тут приблизно у І-ій половині ХVІІІст., тоді лютувала у краї холера. Забрала багато людей. Рихтицький граб’я, щоб заселити свої землі, привіз з-під  Кракова, від рідні, селян-кріпаків.
   Частину оселив в Рихтичах, а частину подарував польському ксьондзу Дрогобича, який мав земельні
володіння в Добрівлянах. І сьогодні в нашому селі живуть родини з польськими, хоча вже й видозміненими прізвищами: Красінські, Дуцяки, Карпінські, Берегуляки (з берегулеха – Польщі), Дощаки, Маряки ( від польського Марик) і так далі.
       Мовчазним свідком історичного минулого Добрівлян є церковця-костел,
збудована  односельцями-поляками. 
Довший час церква була зачинена, слугувала складом отрутохімікатів для колгоспу ім.. Кірова. Та добрівлянці спільно, громадою, відновили храм, відмалювали і сьогодні церква До Серця Ісусового, одна із трьох церков,
радо зустрічає своїх прихожан.
      На пагорбі, що ліворуч, серед віковічних та листатих берез,  ще один символ нашої духовності, наша святиня, наша гордість –церква-каплиця Вознесіння Христового, що радісним дзвоном скликає у свої стіни добрівлянців вже багато років. Процесії з хоругвами в 1862 році ходили по полях, освячуючи їх.
                  На правому горбі, тобто на руській стороні, велика, ошатна церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована у 1875 році стараннями громади та пароха села Добрівляни отця Антона Чапельського. Отець Антін був з когорти тих греко-католицьких священників, котрі були священниками-реформаторами, дбали про освіту серед громади, а особливо – серед молоді.
   На тому ж пагорбі, обабіч входу на церковне подвір’я символи нашої історії, нашої національної
пам’яті і національної совісті  – могили.
                                                  

В одній могилі спочивають останки козаків-повстанців, що боронили нашу землю у 1648-1657рр. Цю могилу було відновлено і вшановано добрівлянцями 1990р.
Друга – могила-пам’ять Українським січовим стрільцям.